Головна » Файли » Методична робота та матеріали для учнів » 10 клас Історія України

Відбудова народного господарства УСРР
03.03.2016, 18:57

Відбудова Донбасу і початок електрифікації

Перехід до нової економічної політики поклав початок відбудові народного господарства. Особливої уваги в 20-х роках надавалося налагодженню ефективності роботи Донбасу. Цей промисловий район України називали «всеросійською ко­чегаркою». Від його успішної роботи залежало подолання транспортної кризи, функціонування всіх галузей промисловості СРСР. На початку 1922 р. становище з паливом дещо поліп­шилось, і країна почала виходити з паливної кризи. У 1925/26 гос­подарському році (господарський рік починався з 1 жовтня і за­кінчувався 30 вересня наступного року) басейн дав 20 млн т вугілля, або 78 % проти рівня 1913 р. Лише у 1928 р. вугільна промисловість України вперше перевершила довоєнне вироб­ництво.

Іншою важливою передумовою економічного відродження було налагодження електроенергетичного господарства. 2 січня 1922 р. створено Комісію у справах електрифікації України (КЕУ). На кінець 1926 р. виробництво електроенергії перевищило довоєнний рівень. Розпочалося будівництво вели­ких енергетичних об’єктів згідно з планом ГОЕЛРО ( рос. ГОЭЛРО — скорочення від рос. Государственная комиссия по электрификации России) –  Дніпро­вської гідроелектростанції, Штерівської ДРЕС, Чугуївської ДРЕС. За планом передбачалося на базі енергії Дніпрогесу будівництво заводів із виплавки алюмінію та виробництва якісної сталі. збільшення в 10 разів порівняно з 1920 роком видобутку вугілля, здійснення випуску машин для металургії, паливної індустрії, сільського господарства й транспорту.

Стан металургії

Відбудова металургійної промисловості - основи індустрії України - була пов’язана

з подоланням великих труднощів. Унікальне устаткування, цінні машини, на той час виведені з ладу або безнадійно застарілі внаслідок хижацької експлуатації в роки війни, слід було замінити. Для їх ремонту чи налагодження виробництва потрібна була складна технічна база. Лише у 1926 р. стали до ладу Дніпровський (Кам’янськ), Костянтинівський, Макіївський та Єнакіївський металургійні заво­ди. Але в 1925/26 господарському році було досягнуто рівня 1913 р. з виплавки чавуну лише на 58 %, а з виробництва сталі - на 63 %. На відбудову чорної металурги України було виділено понад 60 % усіх капіталовкладень у чорну мета­лургію СРСР. Така щедрість центру пояснювалася просто, металургійна промисловість України працювала в цілому на Союз.

Машинобудування

Успішніше розвивалося машинобудування, особливо сільськогосподарське, продукція якого у 1925/26 р. становила 158,6 % довоєнної. 1921 р. на Кічкаському машинобудівному заводі випустили перший український трактор. Пізніше на Харківському паровозобу­дівному заводі на базі вагонного цеху створили тракторний і почали виготовляти невеликими партіями гусеничний тра­ктор «Комунар», а завод «Червоний прогрес», розташований у місті Токмак, організував випуск колісного трактора «За­порожець».

Легка і харчова промисловість

Особливо швидко відбудовувалась легка і харчова промисловості, де для налагодження виробництва не потрібно було значних ви­трат. Успішно працювали шкіряна, взуттєва, текстильна, швейна, хлібопекарна, борошномельна, м’ясна та деякі інші галузі, які до середини 20-х років значно перевищили довоєн­ний рівень виробництва. Слід мати на увазі, що в цих галузях були досить сильні позиції приватного капіталу, котрий акти­вно сприяв насиченню ринку товарами широкого вжитку. Лише цукрова промисловість, для відродження якої необхід­ні були значні кошти, у 1925/26 р. не досягла довоєнного рів­ня виробництва.

Відбудова сільського господарства

Відбудова сільського господарства мала особливо важливе значення для долі України. Неврожай 1921 р. значно посилив розруху, яка виникла в сільському господарстві ще за війни. Його відбудова розпочалася, по суті, з 1922 р. і потребувала від українського се­лянства неймовірних зусиль. Держава, зважаючи на значення продовольчого питання, допомагала селу. Так, ВУЦВК 19 квітня 1922 р. ухвалив постанову «Про відбудову та зміцнення сіль­ського господарства України», в якій була накреслена програма сприяння селянству. Однак державна допомога не могла істот­но вплинути на стан сільського господарства.

У 1922 р селяни засіяли 14,4 млн десятин землі, зібравши на ній восени лише зернових 637 млн пудів, або 60,2% проти показників 1916 р. Це дало можливість поліпшити харчуван­ня населення, зберегти поголів’я худоби. Восени наступного 1923 р. був розширений, особливо у степових районах, озимий клин. Це забезпечило збільшення врожаю до 765,4 млн пудів. На внутрішньому ринку стало вистачати дешевого збіжжя. СРСР почав продавати зерно на зовнішніх ринках.

Найважливішим показником успішної відбудови сільського господарства було збільшення виробництва зернових. У 1926 р. в Україні було зібрано 1057 млн пудів зерна. Це майже дорів­нювало щорічному збору зернових у 1911-1915 рр. Розширюва­лися посіви і зростали валові збори технічних культур, збільшувалося поголів’я худоби. У цілому в 1927 р. обсяг валової продукції сільського господарства республіки перевищив рівень 1913 р. Відбудова сільського господарства України завершилась у 1926/27 році.

Держава заохочувала різноманітні форми кооперування се­лян. Членство в кооперативах було економічно вигідним, тому селяни до них вступали охоче. Щодо колективних господарств товариств спільного обробітку землі, артілей, комун, - то вони, незважаючи на активну підтримку держави, не прищепилися в селянстві й охоплювали лише 1,2 % господарств, переважно бідняцьких. Неп відкрив перед селянами можливість вибору форм господарювання, і вони без вагань вибирали індивідуа­льне господарство.

Криза збуту в сільському господарстві

Однак сповна скористатися плодами своєї праці селяни не змогли. В країні виникла так звана криза збу­ту яка боляче вдарила по селянству. Незважаючи на гострий товарний голод, селяни не могли придбати необхідні їм проми­слові вироби, бо не мали для цього коштів.

Об’єктивною основою кризи була невідповідність між темпи ми відбудови Сільського господарства і державної промисловості. У 1922/23 господарському році сільське господарство України дало більше половини довоєнного обсягу продукції а промисловість - лише чверть. Це спричинило зниження цін на сільськогосподарську продукцію в той час, коли промислові товари залишилися дорогими. Виникли так звані ножиці цін. Восени 1923 р. селяни змушені були продавати вчетверо біль­ше хліба, ніж до війни, щоб придбати таку ж кількість промис­лових товарів. У вересні 1923 р. нереалізованою залишилася майже третина промислових товарів, виготовлених протягом господар­ського року.        

Цю кризу було ліквідовано після втручання найвищих пар­тійних і державних органів СРСР. У результаті зниження цін на промислові товари, підвищення цін на сільськогосподарсь­ку продукцію, впровадження доступного селянам кредиту, введення твердої валюти - червінців - удалося встановити рівновагу між продукцією промисловості та сільського господар­ства. Тим самим було ліквідоване небезпечне для радянської влади незадоволення селянських мас.

Після ліквідації кризи збуту партійно-державна політика деякий час не вступала в конфлікти з інтересами основної ма­си селянства. При оподаткуванні основний тягар перекладався на заможні верстви, а середняки й бідняки одержували пільги, причому останні зовсім звільнялися від податків. У 1922/23 р. від оподаткування звільнили 10 % селянських господарств, а через два роки — 20 %.

 

«Ножиці цін» — це дисбаланс цін між промисловими та сільськогосподарськими товарами, що виник в радянській економіці восени 1923 року, на другий рік Непу.

Категорія: 10 клас Історія України | Додав: ekarkusha
Переглядів: 650 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar